28.05.2026

КОЛОНКА КЕРІВНИКА: Чому необхідно переосмислити відповідальність у справах про аліменти

Проєкт нового Цивільного кодексу України передбачає низку концептуальних змін. Однією з найбільш дискусійних є спроба переосмислення підходів до цивільно-правової відповідальності через запровадження категорії «доброзвичайності» — boni mores, запозиченої з класичного римського права. Доброзвичайність, згідно з проєктом ЦК, є «сукупністю моральних норм та принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві».

На мою думку, у цьому контексті доброзвичайність доцільно розглядати як інструмент оцінки поведінки сторін не лише за формальними критеріями правомірності, а й з урахуванням загальновизнаних етичних стандартів. Фактично йдеться про запровадження своєрідного «фільтра справедливості»: навіть формально правомірна поведінка не повинна суперечити базовим уявленням про чесність і добросовісність.

Чому це важливо саме зараз? Відповідь очевидна. В умовах повномасштабної війни запит на справедливість в українському суспільстві суттєво зріс. Йдеться не лише про притягнення до відповідальності за воєнні злочини російських військовослужбовців, а й про відновлення балансу у приватних правовідносинах — передусім там, де сторони перебувають у фактично нерівному становищі. Найбільш чутливо це проявляється у питаннях утримання дітей та участі у їхньому вихованні.

Аліментні зобов’язання: стан нормативного регулювання

Типова життєва ситуація: після розірвання шлюбу мати з дитиною залишається в Україні, тоді як батько виїжджає за кордон. Є рішення суду про стягнення аліментів у частці від доходу.

У межах виконавчого провадження встановлюється, що:

- офіційні доходи в Україні відсутні;

- майно не зареєстроване або відчужене;

- боржник фактично перебуває поза юрисдикцією України.

За формальними критеріями можливості примусового виконання мінімальні. Водночас із відкритих джерел, зокрема фотографій у соціальних мережах, може вбачатися, що рівень життя боржника істотно відрізняється від задекларованого.

Чинне законодавство України встановлює багаторівневу систему відповідальності за невиконання обов’язку щодо утримання дитини. Зокрема, передбачено:

- цивільно-правову відповідальність (неустойка/пеня);

- адміністративну відповідальність;

- кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів;

- заходи примусового виконання, включаючи тимчасові обмеження прав боржника (виїзд за кордон, керування транспортними засобами тощо).

Водночас нормативне регулювання має вибірковий характер: відповідальність батьків щодо утримання дітей врегульовано детально, натомість не сформовано системного підходу до інших видів утримання — винятки мають фрагментарний характер. Це, наприклад, криміналізація злісного ухилення від утримання непрацездатних батьків та застосування адміністративної відповідальності у разі виникнення заборгованості понад 6 місяців.

Практика виконання: регіональний зріз і ключові проблеми правозастосування

За даними відділів державної виконавчої служби Одеського міжрегіонального управління Мін’юсту, за чотири місяці 2026 року в Одеській області стягнуто понад 368 млн грн аліментів на користь майже 18,5 тис. дітей; у Миколаївській області — понад 293 млн грн на користь більш ніж 8,5 тис. дітей; у Херсонській області — понад 72 млн грн на утримання 4,5 тис. дітей.

Ці показники демонструють як масштаб роботи органів примусового виконання, так і системність проблеми. Аліментні провадження становлять орієнтовно кожне п’яте виконавче провадження.

Водночас ефективність виконання рішень знижується під впливом типових факторів:

- низька або формально занижена платоспроможність боржників;

- тіньова зайнятість;

- відчуження майна на користь третіх осіб;

- відсутність боржника за місцем реєстрації;

- виїзд боржника за кордон.

Транскордонний елемент: рішення є, з виконанням проблема

Окремої уваги потребують випадки, коли боржник перебуває за межами України. У такій ситуації навіть наявність судового рішення не гарантує його реального виконання.

Практика показує типовий сценарій: після відкриття виконавчого провадження державний виконавець встановлює відсутність у боржника офіційних доходів і майна в Україні. Водночас особа фактично живе за кордоном життям, яке не відображають формальні реєстри.

Міжнародні договори у сфері стягнення аліментів передбачають механізми правової допомоги, однак їх реалізація є процедурно непростою, вона потребує підготовки документів, перекладів, взаємодії з іноземними органами та значного часу.

У таких умовах категорія доброзвичайності може набути практичного значення як інструмент подолання надмірного формалізму.

Зокрема, її застосування потенційно дозволить:

- оцінювати реальний майновий стан боржника, у тому числі за межами України;

- враховувати непрямі докази (зокрема інформацію з відкритих джерел);

- протидіяти зловживанню правом через штучне заниження доходів;

- обґрунтовувати визначення аліментів у твердій грошовій сумі з урахуванням фактичних обставин.

Висновки

Аліментні зобов’язання залишаються однією з найбільш масових і водночас складних категорій виконавчих проваджень. Наявна система відповідальності є достатньо розвиненою нормативно, однак у низці випадків виявляється недостатньо ефективною на практиці — передусім у транскордонних ситуаціях та за умов недобросовісної поведінки боржників.

Інтеграція категорії доброзвичайності у проєкті Цивільного кодексу України потенційно створює передумови для більш гнучкого та змістовного правозастосування. Водночас її ефективність залежатиме від формування сталої судової практики та вироблення чітких критеріїв застосування.

Анатолій Буряченко, начальник Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України