18.05.2026
Головна | Новини
КОЛОНКА КЕРІВНИКА. Перехідне правосуддя як мова повоєнної держави
Долучився в онлайн-форматі до участі в круглому столі «Імплементація перехідного правосуддя: міжнародний досвід і український контекст». Захід організувала та провела громадська організація «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» за підтримки міжнародного фонду «Відродження» спільно з незалежною міжнародною неурядовою організацією UpRights (Гаага, Нідерланди) та The Hague Academy for Local Governance. Кілька місяців тому Одеське міжрегіональне управління Мін’юсту уклало з ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» Меморандум про співпрацю.
Дискусія щодо перехідного правосуддя (або транзитивної юстиції) як комплексу процесів і механізмів, що застосовуються для виходу зі збройного конфлікту, подолання його наслідків, досягнення миру, гарантування неповторення конфлікту, вийшла, на мою думку, справді багатовекторною.
Часто в усталеному виразі «перехідне правосуддя» увага концентрується лише на слові «правосуддя», через що складається враження, ніби йдеться виключно про судові процеси, засудження або виправдовування. Насправді перехідне правосуддя значно глибше. Воно передусім — про справедливість. Про перехід від війни та безкарності до стабільного миру. Про захист прав, відновлення справедливості щодо жертв війни. І водночас — про створення запобіжників, які не дозволять повторитися новим злочинам у майбутньому.
Саме тому значна частина дискусії за участю українських та міжнародних правників, правозахисників і викладачів концентрувалася навколо застосування елементів перехідного правосуддя в умовах триваючої агресії РФ проти України. Йшлося про те, що інструменти, сформовані на основі класичних міжнародних прикладів перехідного правосуддя, обов’язково мають бути адаптовані до українських реалій.
Цікаво було почути про досвід повоєнної Боснії та паралельно подивитися на виклики, з якими стикається Україна, секторально впроваджуючи елементи перехідного правосуддя вже під час триваючої війни. Ця діяльність подолання наслідків міжнародного збройного конфлікту охоплює, зокрема, відшкодування шкоди постраждалим, збереження правди про події війни та меморіалізацію пам’яті про її жертв.
Попри те, що цілісна концепція щодо перехідного правосуддя досі не ухвалена, значна кількість механізмів перехідного правосуддя вже реалізуються через спеціальні закони. Йдеться, зокрема, про компенсації за зруйноване житло, підтримку жертв сексуального насильства, пов’язаного з війною, допомогу внутрішньо переміщеним особам. Державні службовці активно залучені як до цих напрямів, так і до реалізації проєктів підтримки ветеранів російсько-української війни.
Особливо відгукнулися тези директорки Вищої школи публічного управління Юлії Лихач. Вона говорила про перехідне правосуддя як про практичний інструмент, безпосередньо пов’язаний із роботою публічних службовців — тих, хто формує політики, взаємодіє з постраждалими, ухвалює рішення, від яких залежить рівень довіри до держави.
Водночас від неї прозвучала думка, що розробка стратегії перехідного правосуддя не є «початком чогось абсолютно нового» чи непідйомним завданням для держави. В Україні вже існує експертне середовище у цій сфері. Більше того — розроблено шість базових програм підвищення кваліфікації для публічних службовців, які охоплюють ключові засади міжнародної концепції перехідного правосуддя (як керівник територіального органу юстиції, взяв цю інформацію до уваги), а також спеціалізовані програми для державних службовців категорій «А» та «Б».
Пані Юлія також наголосила: оскільки значна частина державних службовців не має юридичної освіти, необхідне системне посилення компетенцій у сфері концептуальних та нормативно-правових засад правосуддя перехідного періоду. За її даними, лише цього року сертифікати Вищої школи публічного управління з тематики перехідного правосуддя вже отримали понад 160 осіб, а до кінця року навчання пройдуть більш як 500 слухачів.
Головний висновок, який зробив для себе за підсумками дискусії: вміння вибудовувати емпатичний і медіативний діалог, знання стандартів прав людини, готовність до міжвідомчої взаємодії — це вже не додаткові навички. Це — базові компетенції для всіх, хто працюватиме на публічній службі стратегічного та оперативного рівня у повоєнній Україні.