Не той винний, кого змусили, а той, хто змушував: про статтю 40 ККУ   

Через повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну, незаконну окупацію, грубе порушення Росією норм міжнародного права збільшилось надходження заяв щодо роз’яснень відповідальності за дії, вчинені під примусом, зазначають фахівці Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. 

Це пов’язано з тим, що тимчасова окупація супроводжується численними випадками застосування окупаційними військами фізичного та психічного примусу стосовно громадян України з метою схилення їх до співпраці. Застосовуються як крайні форми примусу, коли під загрозою смерті, заподіяння тілесних ушкоджень або шкоди близьким людям громадян змушують вчиняти дії всупереч національних інтересів України, так і інші способи впливу, зокрема матеріальне заохочення, маніпуляції.

Стаття 40 у Кримінальному Кодексі України прямо встановлює:
лише дія чи бездіяльність, вчинена під фізичним примусом, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками, не є кримінальним правопорушенням. 

Винним є не той, кого змусили, а той, хто примушував — одне з ключових положень ст. 40 ККУ. 

Якщо ж йдеться про психічний або фізичний примус, при якому особа зберігала можливість керувати своєю поведінкою, автоматично кримінальна відповідальність не виключається. Питання кримінальної відповідальності  за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам вирішується з урахуванням положення про крайню необхідність, що прописано у статті 39 КК України,

Таким чином, у кожному конкретному випадку має бути встановлено: 

• хто вчиняв примус; 
• коли, у якій формі, якими були реальні наслідки відмови; 
• чи здійснювались щодо особи або її близьких акти насильства;
• чи мала особа спроби та можливості уникнути участі у протиправній діяльності.

На практиці, зауважують фахівці, через зростання кількості кримінальних правопорушень під примусом саме на тимчасово окупованих територіях, абстрактне посилання на загальну атмосферу на окупованій території не може замінити доказування конкретних обставин примусу.