11.02.2026

Стаття 40 ККУ: дії, вчинені під фізичним примусом, не є злочином

Російська агресія триває. Вона супроводжується численними випадками застосування окупаційними військами фізичного та психічного примусу стосовно громадян України з метою схилення їх до співпраці. Поряд із прямим насильством можуть використовуватися інші способи впливу, зокрема матеріальне заохочення, маніпуляції, апелювання до родинних чи соціальних зв’язків. Подекуди застосовуються крайні форми примусу: під загрозою смерті, заподіяння тілесних ушкоджень або шкоди близьким людям громадян змушують вчиняти дії, що можуть суперечити національним інтересам України.

При наданні правової оцінки таким діям необхідно розмежовувати поведінку, зумовлену безпосереднім примусом, та діяння, вчинені з корисливих чи інших особистих мотивів. Встановлення мотиву, характеру та інтенсивності впливу, а також наявності чи відсутності реальної можливості діяти інакше є предметом доказування у кримінальному провадженні та оцінюється судом під час розгляду справи.

Правові наслідки діяння, вчиненого під примусом, визначаються з урахуванням положень Кримінального кодексу України та конституційного принципу презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Як зазначає в.о. начальника Управління судової роботи та міжнародної правової допомоги Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Валерія Булавенко, під час кримінально-правової кваліфікації враховуються всі обставини вчинення діяння, зокрема характер і ступінь примусу, причинно-наслідковий зв’язок між впливом та поведінкою особи, її психічний стан, мотиви, а також пом’якшуючі й обтяжуючі обставини. Оцінка доказів здійснюється судом у межах змагального кримінального процесу.

Відповідно до статті 40 Кримінального кодексу України, особа не підлягає кримінальній відповідальності за діяння, вчинене під безпосереднім фізичним примусом, якщо внаслідок такого примусу вона не могла керувати своїми діями (бездіяльністю).

Фізичний примус полягає у застосуванні насильства або інших дій, що позбавляють особу можливості діяти за власною волею.

Психічний примус, передбачений статтею 40 КК України, виражається у погрозі застосування фізичного насильства або заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У таких випадках питання кримінальної відповідальності вирішується з урахуванням того, чи зберігала особа можливість керувати своїми діями та чи існувала реальна альтернатива протиправній поведінці.

Таким чином, за наявності встановленого факту безпосереднього примусу та відсутності у особи реальної можливості діяти інакше, кримінальна відповідальність виключається. Натомість відповідальність несе особа, яка здійснювала протиправний примус.

Таким чином, одне з ключових положень статті 40 полягає в тому, що винним є не той, кого змусили, а той, хто примушував. Саму він нестиме повну кримінальну відповідальність. Українське законодавство чітко розмежовує дії тих, хто добровільно пішов на протиправний вчинок, і тих, хто був змушений до цього шляхом насильства чи залякувань.

І стосується це не лише обставин, пов’язаних з російською агресією. До прикладу, якщо особу змусили розкрити службову або іншу конфіденційну інформацію, погрожуючи життю її чи близьких — вона не несе кримінальної відповідальності, якщо не мала реальної можливості діяти інакше.